Упрощенная HTML-версия
Практикум еколога.
Є проблема? — Маємо рішення
Відповідно до пункту 240.5 статті 240 ПКУ не є платниками податку за роз-
міщення відходів суб’єкти господарювання, які розміщують на власних терито-
ріях (об’єктах) виключно відходи як вторинну сировину. З 1 січня 2013 року За-
коном України від 24 травня 2012 року № 4834-VІ «Про внесення змін до Подат-
кового кодексу України щодо удосконалення деяких податкових норм» внесені
зміни до ПКУ, зокрема, змінено значення поняття «розміщення відходів».
Так, згідно з підпунктами 14.1.223 пункту 14.1 статті 14 ПКУ розміщення від-
ходів — постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціаль-
но відведених для цього місцях чи об’єктах (сховищах, полігонах, комплексах,
спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи упо-
вноважених органів.
Відповідно до підпунктів 242.1.3 пункту 242.1 статті 242 ПКУ об’єктом та ба-
зою оподаткування по екологічному податку, що справляється за розміщення
відходів, є обсяги та види (класи) розміщених відходів, крім обсягів та видів
(класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних терито-
ріях (об’єктах) суб’єктів господарювання.
Зважаючи на
вищевикладене, вони не є платниками екологічного по-
датку за відходи, які утворилися у процесі їх діяльності та продають як
товар або використовують у власному виробництві, зокрема металобрухт.
Водночас, платниками екологічного податку є суб’єкти господарювання, які
на підставі отриманих у встановленому порядку дозволів розміщують відходи
на власних територіях (об’єктах) або у спеціально відведених для цього місцях
чи об’єктах, та не мають договорів із комунальними чи спеціалізованими під-
приємствами на утилізацію та захоронення відходів.
У зв’язку з чим «звичай-
ні» суб’єкти господарювання, у діяльності яких утворюються відходи та
які здійснюють тимчасове розміщення (зберігання) відходів, зокрема не-
безпечних, до їх передавання на утилізацію та захоронення, не є платни-
ками екоподатку за розміщення відходів.
Із цим зараз погоджуються й податківці (лист Головного управління ДФС у Черні-
гівській області від 7 квітня 2016 року№1142/10/25-01-12-02-06 та лист Головно-
го управління ДФС у м. Києві від 24 травня 2016 року № 11442/10/26-15-12-03 ).
Тим часом у згаданих консультаціях
вони наполягають на наявності у плат-
ника договору на видалення та утилізацію відходів із суб’єктами господа-
рювання (комунальними або спеціалізованими підприємствами тощо). На
думку контролерів, якщо такого договору немає, суб’єкт господарювання
є платником екоподатку.
Із цим можна посперечатися, оскільки таких вимог ПКУ не містить, проте обе-
режним платникам краще мати в наявності такий договір. Тоді конфліктів із кон-
тролюючими органами з приводу несплати екоподатку точно не виникне.
Отже, якщо у вас такого договору немає, то, на думку податківців, ви є плат-
ником екологічного податку. Вимога є незаконною, але вона склалася у практиці
органів ДФС, тому в разі незгоди зі сплатою доведеться сперечатися в суді.
Стосовно небезпечних відходів стаття 34 Закону України «Про відходи»
визначає, що суб’єкт господарської діяльності, у власності або у користуванні
якого є хоча б один об’єкт поводження з небезпечними відходами, зобов’яза-
ний мати ліцензію на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними
78
ECOBUSINESS /
/ № 1 (78) січень 2019